Говорити про смерть завжди важко, особливо з дітьми. Дитина може подумати, що дорослий покинув її через те, що вона погана. Або ж навпаки – померла людина погана, бо покинула своїх близьких. Це може навести на хибну думку, що не можна нікому довіряти в цьому світі, оскільки навіть рідна людина зрадила.

Реакція дитини на смерть близької людини буде різною, залежно від її віку та досвіду. Неправильно підібрані слова можуть стати причиною появи страхів і травм. Більшість дітей найімовірніше зрозуміють і приймуть природну смерть старенької людини. Неочікувана смерть або відхід молодої людини вдаряє по них сильніше.

Головне – не приховувати правду і не зволікати.

1. Не варто детально розповідати, як саме це сталося. Якщо це було раптово, спочатку потрібно сказати, що ця людина загинула і її з нами ніколи не буде. Якщо близький помер від хвороби, треба так і говорити: він хворів, лікарі зробили все, що могли.

Якщо розказати дитині, що сталося, вона більше вам довірятиме, і це допоможе їй пережити втрату. В цілому, якщо дитина не розпитує, не треба говорити зайвого.

2. Сказати дитині про смерть повинна найближча людина – та, кому вона найбільше довіряє і з ким може розділити горе.

3. Спробуйте знайти безпечне й тихе місце, щоб поговорити з дитиною, і продумайте наперед, що збираєтеся сказати.

4. Попросіть дитину сісти поруч. Якщо вона ще маленька і в неї є улюблена річ, наприклад, іграшка, яку вона всюди носить із собою, нехай візьме і її.

5. Говоріть повільно і обов’язково робіть паузи, щоб дитина мала час зрозуміти, а ви – тримати почуття під контролем. Треба сказати: «Хоча в твоєму житті цієї людини вже не буде, але її любов не зникне. Вона буде з тобою назавжди в пам’яті».

6. Дитині треба дати час, щоб усвідомити цю інформацію. Маленькі діти можуть реагувати так, ніби вони вас не слухають. Проявіть терпіння та дочекайтеся їхньої уваги. Також будьте готові до того, що молодші діти будуть знову і знову ставити одні й ті ж запитання – як під час розмови, так і упродовж наступних днів та тижнів.

7. Якщо ви вирішили брати дитину на похорони, треба обов’язково розповісти їй, що там відбуватиметься. І зробити так, щоб поруч з нею була людина, яка б подбала про неї на місці. Нею може стати не дуже близький родич або друг сім’ї – той, кого дитина добре знає, але не сильно залучений в горі.

8. Якщо вирішили не брати дитину на похорони, потім обов’язково треба сходити на могилу покійного, дати можливість попрощатися, показати, де покоїться людина. Можна принести те, що дитина хоче подарувати, або просто поговорити. Нехай дитина сама обере, що робити.

9. Не використовуйте образ померлої людини для формування бажаної поведінки дитини. Наприклад: «Не кричи, бо на тебе бабуся зверху дивиться».

10. Якщо дитина розпитує про померлу людину, намагайтесь не блокувати спогади про неї. Спитайте, що б вона хотіла сказати людині, якої вже немає. Якою б, на її думку, була відповідь. Можна подивись її фото, відео. Перетворіть спогади про втрачену близьку людину у казки перед сном. Розкажіть історію. Пригадайте приємні, веселі, теплі випадки про того, хто пішов.

11. Не заперечуйте почуття дитини: «Не плач», «Заспокойся». А навпаки – приймайте будь-які емоції. Їх треба проговорити (печаль, сум) і допомогти виразити (гнів, агресія). Говорити про померлу людину – часто є способом, який допомагає виразити накопичені почуття.

 

* Рекомендації психологині Наталі Акульшиної

 «Довідник» доступний за адресою: https://bf.in.ua, розділ «У воєнний час»

 

18 травня, до  Дня вишиванки, у   бібліотеці для дітей проведена етно-мозаїка «У рідному краї цвітуть вишиванки». Бібліотекарі розповіли дітям про історію виникнення свята, народні традиції створення і носіння етнічного вишитого одягу. На заході звучали пісні,  вірші, казка та легенда  про вишиванку. Бажаючі більш детально ознайомитись з історією національного вбрання українців, символами у вишивці та їх значенням мають можливість познайомитись з матеріалами книжково-ілюстративної виставки «Барвиста вишиванка» яка презентується у  бібліотеці.  

 

Щороку у другу неділю травня українці відзначають День матері. Це свято пробилося до нас із забуття, переживши нещадні заборони, й повертає нас душею до давніх традицій, щоб ми вміли проносити крізь усе життя шану до матері. Напередодні свята у бібліотеці для дітей проведено творчу майстерку «Листівка для мами».

 

«В книжковій пам’яті – миттєвості війни»

 

Зірка-Чорнобиль, чому так жорстоко

Ти спалахнула над світом усім?

Зірка-Чорнобиль – вічний неспокій,

Для українців – вічний наш біль…

                                      Тетяна Полубко

До 37-роковин Чорнобильської катастрофи у бібліотеці для дітей експонується книжково-ілюстративна виставка «Гіркий полин Чорнобиля» біля неї для відвідувачів проводяться бесіди та голосні читання книги Євгена Гуцала «Діти Чорнобиля».

24 квітня у бібліотеку для дітей завітали вихованці дошкільного навчального закладу «Малятко».  Бібліотекарі розповіли малюкам про письменника-земляка Василя Сухомлинського. Познайомили дітей  з казками «Зайчик і місяць», «Як Наталя у лисиці хитринку купила», «Пихатий півень». Малюки з цікавістю розглядали малюнки у книгах  представлених на книжковій виставці «Криниця мудрості Василя Сухомлинського».

 1. Дитині важливо сказати: «Ми робимо все можливе, щоби ти був у безпеці. Щоб ми були у безпеці. Наразі ми перебуваємо саме в такому місці. Зараз будемо знайомитися з нашим новим будинком. Він не схожий на той, у якому ми жили. Я не знаю, чи сподобається він нам. Але ми зможемо зробити його нашим».

2. Поговоріть про тварин, у яких будинок завжди із собою. Це равлик, краб… Де б ця тварина не була – вона вдома.

«Уяви, що ти равлик – зроби «чік-чірік» – я в будиночку. Ми з тобою як равлики. Наш будинок завжди всередині (доторкніться до серця). А до іншого ми з тобою звикнемо. Люблю тебе! У нас обов’язково все буде добре, де б ми не були!»

3. Я готова тебе вислухати. Дитині важливо відчувати опору. Перша опора – це дотик (частіше торкайтеся дитини). Друга – ваш погляд. Третя – голос.

Коли дитина тривожиться, вона може стати гіперактивною, тривожною, примхливою, млявою. Це нормальні реакції. Будь ласка, якщо дитина ниє, скаржиться, слухайте її не перебиваючи, не виправдовуючись, даючи можливість спертися на ваше терпіння та розуміння.

4. У цей момент важливо, щоб ваш голос був стійким і впевненим. Реакції дитини можуть бути різними. Важливо бути готовими до того, що вона розплачеться і скаже, що не хоче залишатися в будинку – тут немає друзів та іграшок, до яких вона звикла. Підтримуйте її почуття.

«Мені теж дуже сумно, і мені так шкода, що з нами це трапилось. Якби я могла, я б усе зробила, щоби війна закінчилася і все було як і раніше. Дивись, який ти герой. Ти нам так допомагав. І був таким сміливим. Зараз нам важлива твоя допомога, щоби ми були в безпечному місці. Поки ми матимемо тимчасовий будинок. А потім ми повернемось до нас додому. Я тебе дуже люблю. І ми обов’язково впораємося».

5. Запитуйте усе, що хочете знати. Якщо це можливо, спитайте: «Що б ти хотів взяти з дому до іншого будинку?»

На запитання дитини: «Ми тут назавжди?», важливо відповісти, що ви не знаєте наскільки. – «Доки не стане безпечно».

– Я не побачу моїх друзів?

– Я впевнена, що побачиш. І ми зможемо їм дзвонити та писати. А ще в тебе неодмінно з’являться нові. У тебе будуть і старі й нові друзі.

6. Якщо батько дитини залишається, скажіть: «Ми їдемо з тобою вдвох, тато приєднається, як тільки зможе. Чи ми до нього повернемося. Тато робитиме все можливе, щоб скоріше бути з тобою. Бо ти його сонечко. І він тебе дуже любить. Наша любов буде з ним. А його – з нами».

7. Запропонуйте встановити правила.

«Зараз дуже важливо, щоб ти нам у всьому допомагав. Ти робитимеш те, про що ми тебе просимо. Будеш поруч, нікуди не тікатимеш. Ні з ким чужим не підеш. Постараєшся не вередувати. Нам не завжди буде зручно на новому місці, але ми точно впораємося. Домовились? (важливо у цей момент потиснути дитині руку) Дякую! Я знала, що на тебе можна покластися».

8. Дайте дитині доручення, яке вона здужає. Наприклад, стежити за квітами, відповідати за іграшку, пити воду та вам нагадувати. Дитині важливо чути: «Дякую за те, що допомагаєш нам. Я бачу, як тобі складно, але ти справляєшся».

9. Якщо є щось, що ви робили регулярно, обов’язково це виконуйте. Читайте казку перед сном, співайте пісні, обіймайтеся, вимовляйте слова, які звичні для дитини, секретні слова вашої сім’ї. Це дасть малечі відчуття стабільності.

 

* На основі правил підтримки від дитячої сімейної психологині Світлани Ройз, розроблених разом з Міністерством освіти і науки України, та рекомендацій психологині Наталі Акульшиної.

 «Довідник» доступний за адресою: https://bf.in.ua, розділ «У воєнний час»